Небо освітло, сонце добряче засвітило-пригріло в горизонті "привітно".
Все те, що спало - бадьоро привстало, аби упіймать мить життя ненаситно. Отак, починався кожен день за днем в "сільській" місцині - сад "Едем".
Усе живуче й невседюче, маленьке... біжало, повзало й стрибало,
Допоки сонце не устало, й на землю втомлене не впало...
Тоді усе навкруг позатихало, і темінь звідусіль настала... нічого видно вже не стало.
Усе мале й непоседюче, що йОго вранці світлом сонця прокидало -
Стрибать і бігать перестало - то темнота кудись усю енергію забрала.
І зараз спить воно, щоб знов привстать одного разу -
Щоб поскакать кудись відразу, і розказать усім про ту циклічну фазу...
